Loading...
658 просмотров

Ось i вce! Цe кiнeць: Сьогодні Україна зaлuшuлaся без пpeзuдeнтa

Loading...

Сьогодні Україна – країна без президента.

Саме незвичне – без президента в стані війни. Адже тамада її не вигравав – тут потрібен саме головнокомандувач. І бути їм – це не просто формально їм називатися. Навіть якщо ти поклав руку на Конституцію, яку ніколи не читав.

Зате армія наша зараз перейшла в стан, коли кожен бойовий офіцер має більше підстав бути тим же головнокомандувачем (теоретично, тому що він в цій війні живе), ніж те щось, що зараз до Банкової добирається з кортежем і масою охорони. Неначе воно має істотну цінність для цієї країни.

Коли електорат себе заспокоював, що у «нього» будуть спеціально навчені люди, і йому самому зовсім не обов’язково все знати – то і «спеціально навчені люди» до нас зараз прийшли ті, які купили диплом і отримали погони просто так. Тому що свої.

Сьогодні сила не в «президента», не в «спеціально навчених людей», а в тих противовесах, які встиг створити «попередники». І в армії, яка Армія за стандартами НАТО, а не розвалену, продане, принижене освіту, як колись. І в Раді, яка виявилася не зовсім пропащим ланкою в цьому ланцюжку. Поки що. І в суспільстві, яке прокинулося і за 5 років цілком сформувалося в сильну опозицію. У нас все це зараз є. І це важить більше і значить більше, ніж нинішній вибір «більшості».

Ми живемо без Президента, з одним лише назвою.

І взагалі, ми котимося по інерції.

Щось робиться, тому що зачатки були ДО сьогоднішнього дня. Щось працює, тому що заклали фундамент ДО сьогоднішнього дня. Все працює – це «залишки розкоші» від попередника, від зайшли при ньому інвестицій, від створених ним платформ для розвитку, від укладених ним домовленостей. Аеропорти, лоукост, підприємства, реформи – зараз ту особу, яка називає себе президентом, починає ПРИМАЗУЄТЬСЯ до чужих досягнень.

Loading...

І ось ми вже бачимо, як він передає ключі від медичних авто, закуплених Супрун. І ось ми вже чуємо про якісь «поліпшення» на словах – які такими є тільки в заголовках, а далі текст ніхто з них не читає. Ми бачимо будівництво доріг, розпочате Гройсманом – але скоро про це заявлятиме новообраний, як про своє власне досягнення.

Це фрік-шоу. І люди, які звикли до фактів – бачать все це як на долоні.

Головнокомандувач, уникає власної армії? Своїх ветеранів? Прямих запитань?

Якщо завтра війна з новою силою – цю особу знесе звідси вітром. І ми залишимося одні, що втім і не так уже й несподівано.

Хтось же організовує святкування визволення Маріуполя, поки «гарант» скаче по фонтанів?

Хтось же навчає нас на військових полігонах, поки «головнокомандувач» ховається від армії?

Хтось же працює на розвиток української культури, судиться з Росією у Гаазі, в кожній своїй промові нагадує про Сенцової – поки «шостий» грубить журналістам, принижується у Франції або Брюсселі і жере шаурму?

Отож…

Loading...

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓